Галина Трилiс

«Малу» прозу Василя Триліса непросто визначити в сенсі жанровому. Його твори можна назвати і бувальщиниами, і спогадами, й картинками з народного життя й автобіографічними новелами й варіаціями етнографічних записів. Окремі ж його мініатюри включають і те, і друге, й інше. Але кожна з них по-своєму цікава і приваблива, багата мовою і почуттями. І всі ті правописні особливості «желехівки», до речі, застосовані тільки фрагментарно, зовсім не завадять читанню цікавої книги Василя Триліса, у творчому доробку якого є й чимало інших, не менш цікавих, писань.

– Володимир Поліщук

Розповіді, якими автор ділиться з нами, здебільшого сюжетні й дуже емоційні та барвисті. Триліс розповідає про свій Рай так, що його не можна не полюбити. Слово правдиве, запашне, часто іронічне – ЖИВЕ, в нім усі барви веселки, тому й так заторкує читача. Нема фальшу й пози – лише щирість, прозорість, знання. Смакуєш – і тим глибинним світлом-перелунням, яке слово несе в собі, і лексичними перлинками, котрі не раз вигулькують – природно, доречно і чарівно, як і вся наша мова. А сама манера оповіді жвава й легка в стилістиці. І я дивуюсь, чому Василь Герасимович аж так припізнився заявити про цей свій письменницький талант. Хоч і розумію: великі люди – скромні люди. Тому – слава водам Тїкича, а казки над ним хай творяться щасливо і додають Украінї надії!

– Наталка Поклад