Гади
Тїтка Храсина любила свій город. Любила разом із сонцем піднятись і милуватися його пругкою зеленою масою, першими квітками картоплї та гарбузів, вдихати десятки знайомих рідних запахів, відчути на тїлї безцеремонні доторки вкритого росою листя.
Сонце вже ось-ось зійде. Храсина швиденько надягла нову простору сорочку, в якій так зручно працювати, підперезалася міцною крайкою – не надто щільно, бо гади гадами, а таки приємнїше, коли тїло вільно дихає, – вхопила сапу та й побігла на город. Снїданок треба заробити, любила казати покійна бабуся.
Про гадів Храсина наслухалася давно й багато. Вони кишіли скрізь – у погребі, в городї, в клунї, в саду, на лугових стежках і в дуплах старих дерев. Бачила вона за своє життя хіба двох чи трьох вужів, але ж чого тільки не розказували про цю нечисть! Вони й до корови вночі добираються та висисають геть усе молоко, і вранцї налякана корова навіть господиню не підпускає до себе з дійницею, який уже там удій… Вони ж, гади, люблять грітися коло людей, часом приповзають до сплячого на землї чоловіка й туляться до теплого тїла, а то й у пазуху чи холошню залазять, а людина ж то не знає, та повернеться, та придушить того гада – тут їй і смерть. Вуж чи гадюка (Храсина не сприймала різницї, для неї всї вони були смертельно небезпечні й смертельно огидні потвори) легко могли піднятися по нозї, наприклад, зосередженого на роботї косаря і, якщо той не мав очкура чи погано його затягнув, добратися непомітно до самих грудей та й ужалити на смерть.
Тому й по власному городу Храсина ходила неспішно, бо таким чином її кроки попереджували гада, а він же ж не настільки дурний, щоб потрапити під людський черевик.
Храсина прорвала грядку молоденької моркви, заглянула до капусти – там уже зав’язувались головки, спинилась серед огірків – ого, скільки зав’язї, вже й нїчого так огірочки наливаються… Але ще треба прополоти помідори, буряки й кукурудзу, бо бур’ян теж жене, як із води.
Сонце почало пригрівати, коли Храсина відчула, що на снїданок уже заробила. Вона повільно, з полегшенням розігнула спину, і саме в цю мить у сорочцї, отам над самісїньким пупом, де найбільше одвисала пазуха під час роботи, щось холодне й слизьке торкнулося її живота. Сапа випала з рук жінки, але ті руки не дрімали: інстинктивним блискавичним рухом Храсина вхопила себе за боки, далї звела руки докупи й затисла всю пазуху так, що оте холодне й страшне опинилося нїби в мішку у зібганій переднїй частинї сорочки.
– Михайле! Ой Михайличку! Рятуй мене! – прорізав тишу голос, який і впізнати б нїхто не впізнав, але Михайло вискочив із хати як ошпарений.
– Ножа! Візьми ножа коло мисника! Бігом! – репетувала Храсина. До двору почали заглядати сусїди. Було цїкаво й страшно, бо ще нїколи не бачили Храсину такою переляканою й несамовитою.
– Ріж! Отуто ріж, коло рук! Та не з того боку, бо воно вискочить і вкусить! Коло живота ріж!
– Та що з тобою, Храсино? Що там таке?
– Там гад! Ріж швидше!
– Сорочка ж новісїнька, нащо її так нївечити?
– Рііііж!!!
Михайло обережно, щоб не зачепити ще живе тїло, заходився обрізувати сорочку навколо стиснутих, нїби судомою зведених рук Храсини. Сусїдів прибувало. Операцїя тривала довго, бо різати було незручно й незвично; Храсину бив дрож, вона хрипко дихала й час від часу повторювала: «Скорій… Скорій…»
Нарештї відтято було останнїй вершок полотна, так що на грудях і животї жінки утворилась величезна дїра, а Храсина тут таки, насилу розцїпивши побілїлі пальцї, кинула відрізаний жмут геть від себе. Жмут відлетїв недалеко і впав на спориш; глядачі, яких уже набилося повен двір, сахнулися хто куди. Полотно якось знехотя розгорнулось. На ньому спокійно лежав молодий зелений огірок.
– Ох Господи… Це ж… це я Василька хотїла пригостити… першим огірочком… та й забула, – прошепотїла Храсина.
Михайло нїчого не сказав, тільки плюнув та й подався до хати.
Чарівні та дотепні історії для всіх чаполюбів. Тонкий гумор та безмежна таксолюбов це те що дуже потрібно в сучасному світі
Огромное спасибо за Ваши книги. С нетерпением жду каждую новую публикацию в ФБ. Многие лета еще Чапе, пусть радует нас своими неподражаемыми заметками из жизни таксы.
Гарна та глибокодумна книга, елегантний гумор та позитивний погляд на світ :) Jauka un dziļdomīga grāmata, turpat elegants humors un pozitīvs skatījums uz Pasauli :)