Галина Трилiс

Такса — це не собака. Це перше, в чому переконуватиме чоловік свою дружину, коли їй закортить завести таксятко: “Хіба ж це собака?!” А після кількох років зрозуміє, наскільки був правий.

Такса — це все, що завгодно, тільки не собака. Це десять кілограмів домашнього щастя й одна тонна сплаву вреднощів і нахабства.
Цокання кігтів по паркету й басистий хропіт серед дня.
Невимовна відданість вам… і холодильнику.
Грайливе лукавство, що межує з відвертою жадібністю.
Дивовижна ніжність і ласка.
Це постійна увага: якщо в хаті завівся такса, значить і два допитливих блискучих ока, які невідступно стежать за вами, що б ви не робили. Такса стежить за вами навіть тоді, коли спить. А спить він багато. Він багато їсть і багато спить. У проміжках — канючить.

Такса — це єдність протилежностей. На вулиці поважний і зосереджений, готовий дати відсіч будь-кому. Вдома — втілення ніжності й пестощів. Він завмирає, притуляється шерстяною мармизою до вашої щічки, до ваших ніг, хропе, з’ямивши носа, і зворушливо вкладає чотири коротесенькі лапки…

Окрім усього, такса — це 3 в 1:

• Портативний — легко вміщується як на стільці, так і під стільцем.
• Інтелектуальний — навіть сидячи під стільцем, добре знає, що відбувається на столі.
• Чарівний — привертає увагу й отримує лакітки на дурняк.

Знавці скажуть вам: він розуміє більше, ніж вдає. В тому числі й команд. Але, як звір самостійний, вирішує сам — виконувати їх чи ні. Так і не скажеш, що цей собака неслухняний. Слухняний. Коли чує сир у кишені.

Такса — це ліки №1 від самотності з унікальним набором побічних ефектів.
Кожний нормальний собака живе своїм життям, наче розуміє, що він — собака. Займається своїми псячими справами: гризе килим, ловить мух чи, вклавши морду на схрещені лапи, стежить за хазяїном. І здається, має свій окремий світ, куди людині не ввійти.
А такса?
Варто вийти на п’ять хвилин з дому, він зіб’є з ніг, коли повернетесь! Буде п’ястися лизнути вас в обличчя й верещати так, ніби минув цілий день.

Такса цілковито людський, кожну свою клітинку, кожну кровинку й шерстинку він віддає вам. І живе вами. Тому й прив’язаність його безмежна…
Таксу неможливо не любити. Не милуватися шкіряним нюхалом і оксамитовими вушками. Цей чудернацький гном завжди збадьорить виглядом своїх кумедних лап й замисленої мармирзи. Втішить зворушеними оченятами. Й так весело гарцюватиме зранку, що іншого не залишиться, як радіти новому дню разом із хвостатим жмуточком шерсті.

Спершу, коли у вас завівся такса, ви тільки починаєте його любити. А згодом вже душею упадаєте. Ще зовсім трошки, але вловлюєте, як поступово втрачаєте нормальність… Згодом ви, як і сам такса, вже непохитно певні, що нормальні — якраз ви, а інші — просто нічого не тямлять у таксах!

Він може розсмішити, не докладаючи зусиль, — влягтися серед килима на спину, розчепіривши чотири куцих лапи на чотири сторони світу, й шалено витріщити очі. Такса — це маленький кривляка, який вміє розчулити й зворушити.
Загалом пришелепкуватий, але в одному питанні вкрай серйозний: він любить вас так віддано і щиро, що ця любов приречена на взаємність. Ми вчимо таксу командам, а такса учить нас — любити…