Моя перша любов
Наша воістину перша любов – це наше минуле. Ми так навчилися його прикрашати, забувати, потім пригадувати, ще більше прикрашати, звеличувати й геть зовсїм обожнювати… так навчилися, що розказати правду як слїд і не вміємо.
Насправдї моя перша любов була жахлива. Я кажу про любов як процес. Любов як об’єкт була нормальна. Дївчина як дївчина. Вона сидїла через ряд парт навскоси, і коли хтось із хлопцїв з мікророгатки (тоненька така гумова стрічка, прив’язана кінцями до двох пальцїв) поцїлив їй у шию паперовим «снарядом» (папірець 2х2 см, скручений у тугий рулончик, згинається вдвоє, закладається в рогатку й досить боляче стьобає жертву), вона відразу ж гнївно звернула свій небесний, тобто спопеляючий погляд на мене. А до того робила вигляд, що нїчого особливого в моїх телячих витрішках немає. Я негайно приклав руку до серця й зробив ще дурнїші очі, що, мовляв, це нїякий не я, що я нїколи в світї не посмів би, що менї… Та вона вже відвела свою двостволку, і моя безмовна молитва пропала даром.
Я довго не наважувався хоч як-небудь озвучити свої почуття. А як ти їх озвучиш, коли й сам не розумієш, що з тобою дїється. Борис Мельниченко, великий майстер калїграфії, фотографії й стїнгазет, мав безлїч світлин із життя нашого класу, отже я вкрав у нього Її портрет і міг десь на пасовиську годинами дивитись на ту невимовну красу. А частїше менї й світлина не була потрібна. Я йшов собі чи їхав велосипедом із Залїзнячки до Катеринополя, і вся моя свідомість була заповнена Нею по вінця, і менї того було досить.
Досить то досить, але дїло дійшло – не могло ж не дійти – до першого побачення. І воно відбулося над річкою, під величезною старою вербою на втоптаному рибалками моріжку. Світив місяць, співали соловейки, їли комарі – все як належить. Перший поцїлунок був украй невдалим. Було погано видно, і я потрапив губами не в губи, а в кінчик носа. Ніс виявився несподївано холодним і якимсь мокрим. Здається, на ньому навіть висїла крапля. Бо було не те щоб холодно, а наповзав туман. Врештї ми попрощалися, так і не поцїлувавшись усмак, як то бувало мріялось.
Далї любов перетворилась на якийсь незрозумілий обов’язок. Ми мусили зустрічатись, ще разів зо два поцїлувались… нї, от це таки не те. Я не міг забути того мокрого носа, а вона, мабуть, теж щось забракувала. Не знаю. Може в мене текла слина, коли ми цїлувались. А може їй подобався хто другий – у нас тодї було багато гарних хлопцїв на селї.
Схоже, ми обоє зітхнули з полегшенням, коли я закохався в иншу дївку, зовсїм иншої вроди, иншого темпераменту й з иншого кутка. Але то вже й инша казка.
Чарівні та дотепні історії для всіх чаполюбів. Тонкий гумор та безмежна таксолюбов це те що дуже потрібно в сучасному світі
Огромное спасибо за Ваши книги. С нетерпением жду каждую новую публикацию в ФБ. Многие лета еще Чапе, пусть радует нас своими неподражаемыми заметками из жизни таксы.
Гарна та глибокодумна книга, елегантний гумор та позитивний погляд на світ :) Jauka un dziļdomīga grāmata, turpat elegants humors un pozitīvs skatījums uz Pasauli :)